До кризи я працював в компанії-лідері в своїй галузі, але мене звільнили (хоча з директором ми ще не раз зустрілися в суді) і тепер я вимушений щодня ходити по заводу з контейнером і збирати до нього всі браковані деталі, які бачу. Приходячи додому я хочу відпочити, але не можу, тому що мене чекають голодні діти - грошей ледь вистачає на те щоб прогодувати сім'ю. У січні 2008 року сталося жахливе - мого батька раптово збив фургон. Якби не дорога операція, заради якої над довелося продати квартиру - він став би безногий. Тепер ми змушені жити у батьків дружини в однокімнатній квартирі. Хіба для цього я закінчував кращий технічний вуз Києва?
Скільки ще у нас в країні буде коїтися такий жах с рівнем життя та державною медициною? Чому всі гроші йдуть в гаманець депутатів та їх жадібних дітей? Чи буде це неподобство тривати при вашій владі?
Дайте відповідь, я вже два роки чекаю на таку конференцію.